Зооморфні образи у вишивці: від мисливських трофеїв до захисних тотемів

Перші зображення тварин з’явилися ще в епоху палеоліту, коли людина почала відображати світ через мистецтво. Поруч із геометричними орнаментами, що символізували космічну гармонію та родючість, на скелях постали силуети мамонтів і сцени полювання — найдавніші свідчення людської творчості. Ці зооморфні мотиви несли глибший зміст: вони прославляли мисливство та мисливця — годувальника племені. Тварини уявлялися невід’ємною частиною природи, що могла бути лагідною і нагодувати, але водночас жорстокою й небезпечною. Посуха могла знищити цілий рід, тож давня людина, втілюючи тварин у мистецтві, надавала їм імена, бажаючи вплинути на світ і забезпечити виживання.

 

У скіфську добу зооморфні образи набули нового розквіту. Скіфська міфологія, багата на символи, ожила в знаменитому «звіриному стилі» — мистецтві, де тварини вшановувалися як тотеми й уособлення магії. Ці зображення, спочатку сакральні, згодом стали частиною орнаментів. У скіфських творах вражають тонке спостереження за природою, динамічні композиції боротьби звірів і передача їхніх рухів. Найчастіше зустрічалися травоїдні, хижаки, птахи та фантастичні істоти, як-от грифони. Використовувалися різні техніки — гравіювання по металу, литво, різьблення по дереву чи кістці, аплікації зі шкіри. Однією з найближчих пам’яток до Харкова є курганний могильник у Пісочині, де 1978–1980 роках археологи Харківського історичного музею під керівництвом В. Г. Бородуліна виявили артефакти з металу, зокрема золота. Серед них — прикраси одягу та кінської збруї з зображеннями оленів, зайців і міфічних тварин.

 

Для давніх слов’ян, що жили землеробськими общинами, тварини стали посередниками між людиною та природою. Їх шанували як тотеми, приносили жертви, прикрашали ними одяг і носили як обереги. Зооморфні мотиви вважалися чоловічими символами, що дарували силу, мужність, спритність і витривалість воїнам. Парні зображення тварин символізували продовження роду й родючість, пов’язані з язичницьким культом бога Рода та Рожаниць. У декоративному мистецтві ці образи часто впліталися в композиції з деревом чи рослинним орнаментом, де тварини перебувають у природному оточенні — серед дерев, кущів і квітів. Іноді поруч з’являються люди: мисливець на коні, пара чоловіків і жінок, що тримаються за руки, підкреслюючи зв’язок із природою.

 

Особливу увагу привертають рушники з колекції Харківського історичного музею імені М. Ф. Сумцова. Серед 9 одиниць, датованих кінцем XIX – початком XX століття, вишитих чорними та червоними нитками на конопляному полотні, є ярусні композиції з «Деревом у вазоні». На них — дикі тварини (олені, лиси, зайці) і свійські (коні, собаки), а на одному — химерна істота, схожа на лева. Три рушники з побутовими сюжетами зображують людей із домашніми тваринами. Кожен стібок цих вишивок — це діалог із минулим, де голка й нитка зшивають людські долі з вічною природою.