Символічний всесвіт в орнаменті: Світове Древо у слобожанській Вишивці

У багатому світі української вишивки одним із найглибших і найзмістовніших символів є Дерево — «Світове Дерево» або «Дерево Життя». Його присутність на рушниках та традиційному одязі — це не просто декоративний елемент, а глибоко вкорінене уявлення про будову світу та нерозривний зв’язок усього живого. Цей архетип зберіг свою силу ще з неолітичних часів, змінюючи форму, але зберігаючи суть.

 

Вчені пов’язують походження символу Дерева з епохою неоліту. Одним із найяскравіших археологічних свідчень цього є церемоніальна сокира з оленячого рогу, знайдена 28 серпня 1962 року під час копання торфу біля села Дударків Бориспільського району на Київщині. Цей артефакт, який, ймовірно, датується ІІ тисячоліттям до н.е., має унікальне різьблення: зображення, ймовірно, перевернутого дерева, оточеного приблизно десятьма тваринами — кіньми, свинями або вівцями, хижаками, змією. Поруч — солярні знаки, а на зворотному боці — фігури чоловіка, жінки та птаха. Ця символіка втілює космогонічну модель світу — поєднання небесного, земного та підземного світів.

 

У скіфську добу ця модель набула чіткішої форми. Реконструкція Світового Дерева, виконана працівниками археологічного відділу Харківського історичного музею імені М. Ф. Сумцова, розкриває глибину символіки:

• Верхня частина — світ богів.

• Середня частина — людський і тваринний світ, прикрашений різноманітними предметами: бубонці, мушлі, пір’я, зуби.

• Нижня частина — потойбіччя, уособлене двома бронзовими зміями.

 

Світове Дерево — це міст між трьома рівнями буття, а також символ безперервності життя й гармонії світобудови.

 

У світогляді давніх слов’ян народження нового життя асоціювалося з жіночим началом, уособленням якого була Мати-Земля. Язичницький культ бога Рода і його супутниць рожаниць — духів-предків, охоронниць родючості — знайшов втілення у вишиваних жіночих постатях, які з часом трансформувалися у символічний образ дерева. Так з’явився термін, відомий етнологам — «жінка-древо» або «жінка-вазон», що став уособленням плодючої, квітучої Матері-Землі.

 

Згодом архаїчну селянську вишивку почала змінювати міська рослинна орнаментика, що вплинула на образ Дерева. Іноді воно перетворювалося на двоголового орла, церкву чи інші центральні фігури. Та попри зміни, кожне покоління вишивальниць додавало до цього образу власну стилізацію й інтерпретацію. Так виникли знайомі з дитинства варіанти дерев на бабусиних рушниках — з птахами, квітами, вазонами, що прикрашали стіни хат.

 

Світове Дерево має багато назв і локальних варіацій у народних традиціях: дерево життя, дерево плодючості, дерево кохання, небесне дерево, дерево краю, шаманське дерево, дерево пізнання — аж до сучасного генеалогічного древа. Усі ці назви свідчать про те, наскільки глибоко цей образ вкорінений у людській свідомості, виконуючи роль універсальної моделі світу в уявленнях народів Старого й Нового Світу.

 

Цей символ є центральним в українській народній вишивці, зокрема у рушниковій традиції. Серед понад 410 рушників, які зберігаються у фондах Харківського історичного музею імені М. Ф. Сумцова, близько 80 мають мотиви Дерева або птаха (орла) — образів, тісно пов’язаних із космологічною символікою Дерева. Ці рушники виготовлялися і побутували в селах Слобожанщини, представляючи локальні варіанти загальноукраїнської культурної традиції.

 

Коли ми розглядаємо образ Світового Дерева у слобожанській вишивці, ми бачимо не просто народне мистецтво. Ми вступаємо в діалог із тисячолітньою традицією, у якій голка й нитка окреслюють межі всесвіту, зшиваючи небо, землю і дух.